ГОРОБЕЦЬ-МОРЯК



Категории Бичко Валентин ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Взагалi усяка сухопутна пташка оминає воду. На що вже водолюб голуб, а й той нiколи не ступить у морську хвильку бодай скраєчку. Нiколи менi не доводилось бачити й iнших лiсових чи садових пташок пiд час морського купання, яке ми любимотакусi. Звiсно, тут не йдеться про водоплавну птицю — качок, гусей тощо. Тi дуже люблять море, i багато з них навiть зимують на чорноморських та каспiйських берегах. А от цього лiта я спостерiгав таку картину. Зграйка горобцiв лiтала понад морським берегом як завжди, живилася тим, що трапиться, — хлiбними крихтами, виноградним насiнням. Стояла спека. Люди майже не вилазили з води. Жарко було й горобцям, ïм, мабуть, дуже хотiлося пити, бо вони широко роззявляли дзьоби i важко дихали. Одначе прiсноï води нiде не було, а море ïх не вабило. Раптом один з горобцiв, найменший вiд усiх, худий i дуже жвавий, зупинився бiля самоï морськоï крайки, за якийсь сантиметр вiд тiєï лiнiï, якоï сягав невеликий морський прибiй. Iншi горобцi на хвилину завмерли, нiби спостерiгаючи — що буде далi. За якусь мить смiливець уже кублився у залишках пiни. А коли нова хвилька прибилась до того мiсця, горобець не поворухнувся. Вiн гойднувся на хвильцi, але вона так скоро вiдхлинула, що птах знову залишився на землi, пiдмочений знизу i вiд того якийсь смiшний. Горобцi зацвiрiнькали. Я не дуже добре розумiю гороб'ячу мову, але думаю, що вони остерiгали свого товариша, бо море лежало перед ними велике й безкрає, i хтозна-що могло трапитися, коли б вiн iще раз опинився у пiнявiй хвильцi. Але горобець осмiлився. Вiн уже купався у цiлющiй морськiй водi, як купаються завжди всi горобцi у калюжах, зьких фонтанах та iнших маленьких водоймах. Вiн явно був задоволений. Бризки летiли вiд нього на всi боки, пiр'я на ньому настовбурчилось. Видно було, що вiн уже не вiдчував спеки, йому було приємно у водi так само, як i усiм курортникам, що прибули сюди за тисячi кiлометрiв. Я довго чекав, що приклад смiливого птаха наслiдують його товаришi. Однак цього не сталося. Вони пострибали-пострибали над берегом, поцвiрiнчали, мовляв, що ти зробиш з отаким ненормальним, i полетiли кудись у свою бездумну мандрiвку. За ними полетiв i горобець-моряк, бо як йому не було у морi добре, та все ж вiдставати вiд товариства не отiлось. А я подумав: яка то чудова рiч — смiливiсть! Вона навiть маленького безпомiчного горобця не спиняє перед величезним, неозорим, незмiрним морем. Валентин Бичко
ГОРОБЕЦЬ-МОРЯК